Права пацієнта

за матеріалами статті Олени Бабич "Права пацієнта і лікаря в Україні",
опублікованої у журналі "Управління закладом охорони здоров’я", №2/2012

Права пацієнта в Україні

На сьогодні в українському законодавстві відсутній системний підхід до прав і обов'язків як пацієнтів, так і лікарів, і немає єдиного нормативного акта, який містив би чіткий перелік прав і обов'язків безпосередніх учасників лікувального процесу. Права пацієнта в Україні регламентовані низкою нормативних актів, Конституцією України, Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ (далі — ЦК) та Основами законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII зі змінами (далі — Основи).

  • Відповідно до статей 34, 38 Основ кожен пацієнт, який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Пацієнт також вправі вимагати заміни лікаря.

Тобто, з одного боку, законодавець надає пацієнту право вільно обирати, хто надаватиме йому медичну допомогу, з іншого боку, є певна умова, а саме можливість лікаря запропонувати свої послуги. Чіткого тлумачення слів «може запропонувати свої послуги» законодавство не містить, тому можна зробити висновок, що кожен лікар на власний розсуд може визначати таку можливість.

Якщо ж пацієнт бажає заміни лікуючого лікаря, на що він має повне право, то тут має бути дотримано певної процедури. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, повинен звернутися з відповідною письмовою заявою на ім'я головного лікаря закладу охорони здоров'я, Заява обов'язково має містити:

  • прізвище, ім'я, по батькові;
  • місце проживання;
  • суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря.

Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов'язаний відреагувати на таке звернення у терміни, передбачені чинним законодавством, а саме статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р, № 393/96-ВР. Так, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Враховуючи особливість такого звернення пацієнта, заміну лікуючого лікаря, залежно від обставин, бажано здійснити у термін, що не перевищує 15 днів.

  • Право пацієнта на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у т. ч. на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я, закріплено у статті 39 Основ.

Пацієнт має право на отримання всієї інформації щодо стану його здоров'я, у т. ч. має право знайомитися з медичною документацією та іншими документами, що стосуються його лікування. Тому лікар не має права відмовити пацієнту, зокрема в ознайомленні з медичною картою. Проте, своєю чергою, слід пам'ятати, що законодавство не зобов'язує медичних працівників надавати пацієнтам копії медичної документації, у т. ч. медичної карти. Тому вирішення питання щодо надання копій пацієнту залишається на розсуд керівника закладу охорони здоров'я.

В особливих випадках, коли повна інформація може заподіяти шкоду здоров'ю пацієнта, законодавець надає лікарю право обмежити її. У такому випадку лікар інформує членів родини або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Так само лікар діє, коли пацієнт знаходиться у непритомному стані,

  • Право пацієнта на інформовану згоду щодо застосування методів діагностики, профілактики та лікування, а також право відмовитися від лікування передбачені статтею 43 Основ.

Необхідною передумовою будь-якого лікування є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта. Під інформованістю слід розуміти те, що лікар перед початком лікування надав пацієнту у доступній формі інформацію про стан здоров'я пацієнта, мету проведення запропонованих досліджень, лікувальних заходів, наявність ризику для життя і здоров'я. Винятком є невідкладні випадки, коли існує реальна загроза життю пацієнта. У таких випадках отримання згоди пацієнта на медичне втручання непотрібне.

Стосовно відмови від лікування, то таке право має тільки пацієнт, що набув цивільної дієздатності. Цивільна дієздатність настає з повноліттям особи (у 18 років) або раніше, за умови укладення такою особою шлюбу, народження дитини, якщо особа досягла 16 років і працює за трудовим договором або займається підприємницькою діяльністю. Але такі обставини мають бути підтверджені пацієнтом документально (свідоцтво про укладення шлюбу, свідоцтво про народження дитини тощо).

  • Право пацієнта на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні, регулюється статтею 286 ЦК та статтями 39-1, 40 Основ.

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. Зокрема лікарська таємниця не зберігається при запитах судово-слідчих органів. Слід звернути увагу, що сам факт звернення за медичною допомогою є об'єктом лікарської таємниці й не може бути розголошений медичними працівниками.

  • Право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду, зафіксовано у статті 6 Основ.

У цій статті перелічено осіб, які мають право відвідувати пацієнта під час його перебування у стаціонарі. Медичні працівники не можуть перешкоджати їх допуску до пацієнта. Слід звернути увагу, що також дозволено допуск інших медичних працівників, у т. ч. лікарів інших лікувальних закладів. Але такий медичний працівник, допущений до пацієнта, не має права втручатись у лікувальний процес і призначати своє лікування, давати рекомендації лікарям закладу, адже, доки пацієнт знаходиться у стаціонарі закладу охорони здоров'я, тільки його лікуючий лікар, інші медичні працівники закладу та безпосередньо лікувальний заклад несуть відповідальність за стан здоров'я пацієнта.

Обмеження допуску відвідувачів до пацієнта може визначатися правилами внутрішнього розпорядку лікувального закладу або відповідним наказом керівника про режим відвідування пацієнтів стаціонару. Ідеться про визначення проміжку часу, протягом якого можливе відвідування пацієнтів, що перебувають у стаціонарі.

  • Право пацієнта на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я та право відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди передбачені статтею 6 Основ

Таким правом на оскарження рішень і дій працівників закладів та органів охорони здоров'я пацієнти, на жаль, дуже часто зловживають. Адже не завжди у діях медичних працівників присутній елемент неправомірності. У багатьох випадках пацієнти виходять не з реальних фактів, а виключно з внутрішніх переконань щодо неправомірності тих чи інших дій медичних працівників.

Безперечним правом пацієнта є право відшкодування заподіяної його здоров'ю шкоди. Але щоб скористатися таким правом і отримати відшкодування, пацієнтові необхідно довести причинно-наслідковий зв'язок між діями медичного працівника (у зазначеному випадку вони мають бути неправомірними) та настанням негативних наслідків у пацієнта, заподіянням шкоди його здоров'ю. Право на відшкодування заподіяної здоров'ю пацієнта шкоди у переважній більшості випадків реалізується у судовому провадженні.

НОРМАТИВНА БАЗА

  • Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР (зі змінами і доповненнями)
  • Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ (зі змінами і доповненнями)
  • Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ (зі змінами і доповненнями)
  • Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР (зі змінами і доповненнями)